Сон. Сад Айріс.
Сад здавався безкраїм. Висока трава торкалася колін, між дерев миготіло сонце, пахло квітами. Я сиділа під аркою з плюща, тримала в долонях кілька пелюсток і намагалася оживити їх, шепочучи знайомі слова — яким навчила мама. І ось пелюстки затремтіли та засяяли, зливаючись у форму метелика. Я усміхнулася, в мене вийшло.
— Елі, доню, іди сюди, — долинув мамин голос крізь зелень саду.
Я швидко підхопилася, притискаючи до грудей метелика, щоб показати його мамі. Вона стояла спиною, схилившись до когось у темному плащі. Я бачила лише його тінь. Коли мама обернулась, її усмішка була така тепла…
— А ось і ти, знайомся, це… — встигла прошепотіти.
Блиск металу — і все зупинилось. Тінь за її спиною ворухнулась, і клинок увійшов у серце зі спини, прорізавши повітря тихим шипінням. Я застигла, серце завмерло. Метелик вирвався з моїх долонь і злетів у небо. Мама глянула на мене востаннє й повільно впала, немов сам час схилився над нею.
— Пророцтво звершилось… — пролунав низький, холодний голос. — Настав час…
Я не могла ні крикнути, ні ступити кроку. І в ту мить почула її шепіт, ніжний, сповнений любові. Ельфійські слова, знайомі з дитинства, розчинили повітря, і світ навколо вибухнув білим світлом. Останнє, що я бачила перед тим, як світло поглинуло все, — постать у темному плащі, обличчя якої ховалося в тіні. Лише голос залишився в пам’яті — холодний, безжальний, такий, що неможливо забути.
Замок темних ельфів. Тронна зала.
Коли світло згасло, він стояв переді мною знову. Та ж постать, та ж порожнеча в очах. Тільки тепер із землі виривалось коріння, пробиваючи його тіло й обвиваючи, мов живі змії. Він кричав, намагаючись вирватися.
— Ні!.. Неможливо… не від твоїх рук! — знову долинув той самий голос.
Темрява накрила все. Я розплющила очі — і відчула, як у грудях пульсує сила. Мої очі палали смарагдовим полум’ям.
Хелловін - ніч червоного місяця ч.2
Аден. Центральна площа. День.
Місто вирувало. Торговці весело гукали покупців, діти бігали між рядами, барди вигравали на лютнях старі балади. Повітря було наповнене ароматом спецій і свіжоспеченого хліба. Здавалося, ніщо не могло затьмарити цей день.
Та раптом на підвищення біля фонтану, до монумента героїв, вийшов глашатай у темно-зеленому плащі. Його дзвінкий голос розітнув гомін площі:
— Громадяни Адена! Нагадуємо, що вже за кілька днів настане ніч червоного місяця. Подбайте про свою безпеку, не залишайте домівок без потреби, і нехай світло Ейнхасад береже кожного з вас.
Він повторював промову ще кілька разів, дедалі гучніше — так, щоб її почули навіть у дальніх рядах, де гамір торгівлі не вщухав.
Після цього сувій згорнули. Натовп шумів далі, але вже приглушено. Мешканці обмінювалися короткими поглядами, ніби кожен щось згадав, про що краще мовчати. Дехто поспіхом збирав товар, інші вдивлялися в небо — навіть удень там уже проступала бліда тінь червоного місяця.
Крізь натовп повільно пройшла фігура в темному каптурі. Вона рухалася спокійно, немов тінь, що розчиняється серед людей, і прямувала в напрямку замку.
Покої Верховної Жриці. День.
Двері були прочинені. У вузьку щілину пробивалося тьмяне світло коридору, відкидаючи довгу тінь на запорошену підлогу. Повітря стояло нерухоме, застигле, ніби разом із ним спинився сам час. Колись тут панувало світло, пахло квітами Ельмора, а крізь легкі тканини вікон просочувалося сонце. Тепер усе вкрив пил, полиці сховалися під павутинням, а з кутів тягнуло холодом.
Та сама постать, Темний маг у плащі вже давно нишпорив у кімнаті. Він методично перевертав речі, розсував книги, обережно відкривав шафи. І ось його погляд зупинився на старій шафі біля вікна. Усередині, за подвійною стінкою, ховалася невелика ніша. Маг торкнувся панелі — потайна дошка зсунулася, відкривши схованку. Там, загорнута в темну тканину, лежала масивна книга, обгорнута потемнілою шкірою. На обкладинці ледь помітно проступала шестикутна зірка.
Він нахилився, обережно торкнувся книги. З-під пальців здійнявся пил, і символ спалахнув м’яким світлом. Тихо, майже беззвучно, маг прошепотів коротке закляття. Книга затремтіла, її сторінки самі розгорнулися, ніби впізнавши власника. Погляд ковзнув по стародавніх рядках, шукаючи потрібне. Коли він натрапив на згадку про заклинання телепорту, на вустах з’явилася тінь усмішки.
— Айріс... як цікаво, — промовив він майже з ніжністю.
З коридору долинуло глухе відлуння голосів. Маг швидко закрив книгу, сховав її під плащ і ступив у тінь. Двері рипнули, у покої зайшли двоє стражників. Вони кинули короткий погляд усередину, перекинулися кількома словами й вийшли, навіть не підозрюючи, що хтось був поруч.
Тиша знову опустилася на покої Верховної Жриці.
Аден. Тронна зала. День.
Спершись на коліно, капітан стояв перед троном на червоній доріжці. Підлога з білого каменю відбивала полум’я факелів. По боках застигли двоє гвардійців у темних латах з гербом Адена.
— Минуло майже чотири роки від смерті Оріма. І щоразу, коли сходить червоний місяць, помирає хтось зі слуг двору. Першим був постачальник у порту, його знайшли біля складів серед розбитих бочок вина; від тіла різко тхнуло вином, а під горлом темніла рівна, холодна смуга. Через рік капітан варти сидів біля воріт, очі втуплені в небо; шия зламана, наче чиюсь руку так і не встигли зняти. А в минулому році був вбитий головний провіантмейстер Імперії, у власному кабінеті; під ногами розсипані монети, на столі недорахований рахунок. На всіх тілах однакова мітка, шестикутна зірка, вирізьблена точно, мов клеймо. Усі носили перстені з печаткою двору. Свідків не було, слідів боротьби теж.
Він коротко вдихнув, перш ніж продовжити: — А декілька місяців тому ми втратили зв’язок з Діоном. Жоден караван не повернувся, люди почали зникати в навколишніх лісах. Туман із Землі Каторжників уже дістався міських околиць. Провізія повільно закінчується. Зерно з долин навколо Флорана завжди йшло до столиці, млини Діона годували південні провінції. Якщо негайно не втрутитись, імперію накриє голод.
Імператор мовчав кілька секунд. Його погляд зупинився на капітанові, довгий, холодний. Потім спокійно промовив: — Готуй експедицію. Вирушаєте негайно.
— Я… не певен, що зможу повернути людей живими, — вимовив капітан. Голос трохи зірвався; пальці в рукавицях судомно стиснулися.
До трону тихо підійшов радник і щось прошепотів. Імператор ледь кивнув.
— Виконуй наказ, — холодно мовив капітанові.
Капітан уклонився і швидко рушив до виходу. Двері розчинилися, йому назустріч увійшли п’ятеро воїнів у фіолетових плащах і масках. Вони зупинилися перед троном. Від них тягло холодом і попелом, на пальцях виднілися чорні руни, під плащами темніли амулети, у повітрі ледь дзижчала темна магія.
Один із воїнів ступив уперед. — Без сумніву, це вона.
Імператор ледь зморщив брову. — Тоді приведіть її сюди, живою... і жодних свідків!
На верхньому балконі, в тіні, стояв тей самий темний маг. Він спостерігав і, дочекавшись наказу імператора, беззвучно розчинився у пітьмі.
Караван на Діон. День.
На світанку караван вирушив зАдену. Попереду королівська гвардія, за ними гноми-інженери, цілителі, обоз і порожні вози під зерно. Коли землі Гірану лишилися позаду, з пагорба на тракт сповз туман і став стіною. Він пахнув попелом і гіркими травами, холодив шкіру, щипав очі. Звук у ньому глухнув, шепіт розтягувався, ніби говорив хтось інший. Колона зупинилася. Обличчя вершників закам’яніли, у зіницях стояв страх. Один перехрестився на Ейнхасад, інший стис амулет так, що побіліли кісточки. Ніхто не хотів їхати першим. Капітан повів коня за повід і увійшов у млу. За ним рушила колона. Дихати доводилося тим самим повітрям, холод різав горло, на язиці стояв метал. Тоді два коні рвонули й утекли, решту спішившись вели за повід.
У тумані ліс проступав, як плями на старій мапі. Спершу чорні стовбури без листя. Далі сіра, ніби обпалена кора, запах пріллі й холодного попелу. У темряві блиснули очі. Знайомі контури росли до потвор. Кожен шурхіт у голові перетворювався на небезпеку. Коли мла розріднилася, постали мури Діона. Ворота були відчинені. Застави порожні. На баштах тліли поодинокі вогні. Капітан підняв руку, і караван повільно ввійшов у місто.
Діон. Вечір.
Здавалося, місто дихало крізь тканину. Звуки глушилися, кроки глухо відбивалися від каменю. Вікна були забиті дошками. На перехрестях стояли люди в масках з грубої тканини, поверх шарфи чи бинти. У дітей маски менші, але ті самі. Вони трималися тіні, дивилися спідлоба, відступали до стін. Біля казанів парувала трава, у повітрі висів терпкий запах. Дехто виносив відра, але руки тремтіли. Коли поряд проходив загін, двері різко причинялися.
Капітан зупинив обоз на центральній площі. Гвардійці стали по периметру і виставили заслони зі щитів. Цілителі розгортали похідний намет, розпалювали жаровні з травами. Гноми-майстри оглядали вози, підбивали обручі на бочках, підтягували ремені запрягів. Обозники відраховували паї і складали запаси під навіс. Мешканці стежили мовчки і трималися осторонь. До капітана вийшли двоє з Гільдії воїнів Діона, коротко привіталися і провели його з невеликим супроводом до палацу намісника. Місто чекало відповіді, але не довіряло нікому.
Тронна зала Діона. Вечір.
Від плит підлоги тягло сирістю і холодом. Світло падало зверху вузькими смугами. На стінах були закріплені щити з гербом Діону. Слуги стояли в тіні, їх маски звісали на шнурах біля пояса.
Капітан увійшов з невеликим супроводом. Гвардійці розійшлися по боках і завмерли, тримаючи списи при нозі.
Намісник сидів на троні з низьким підвищенням. Підлокітники затерлися від рук. Він повільно підвівся, розправив плечі й тепло усміхнувся, очі ж лишалися холодними. Пальці ковзнули по трону, ніби шукаючи опори.
— За наказом імператора, — почав капітан, підійшовши ближче і приклавши кулак до грудей.
— Вас справді прислав імператор? — намісник перебив, зробив крок уперед і зупинився на межі світла. — Нарешті допомога. Ми вже майже втратили віру.
— За наказом імператора, — спокійно продовжив капітан. — Ми прибули, щоб забезпечити провізією столицю і відновити рух караванів.
— Але... Місто ледве тримається, — намісник відвів погляд. — Жителі зникають. Туман душить ночами. За мурами лунають дивні звуки. Поля стоять пусткою, млини мовчать, а комори майже порожні. Люди бояться виходити на вулиці, про поля й мова не йдеться. Ми не вивеземо зерно.
— Я вас почув, — перебив капітан. Він помовчав, зважуючи слова. — Це все почалося з туману?
— Так. Він прийшов зі сходу, з боку Землі Каторжників, — тихо сказав намісник. Великий палець мимохіть стис перстень. — За східними воротами, у лісі, біля чорних коренів. Там на корі лишаються дивні знаки, а земля під ними, як холодний попіл.
— Хто це підтвердить? — запитав капітан.
— Розвідник з Гільдії воїнів на щастя повернувся живим, — відповів намісник. — Бачив ці знаки і знає ту місцевість. Він проведе вас.
— Що ж, не гаятимемо часу, — мовив капітан. — Є ще щось, що ми маємо знати перед виходом?
— Інакше ніяк. Поки цей туман над містом, нам ніщо не допоможе, — намісник зітхнув і стис підлокітник. — Спершу туман, потім усе інше.
Капітан ледь вклонився. Гвардійці повернулися до виходу. Двоє відчинили двері і стали осторонь. За порогом уже чекали провідник і зброяр.
У притінку під колонами стояв слуга в масці. Він дослухав до кінця і кинув короткий погляд на намісника. Намісник ледь нахилив підборіддя, двічі торкнувся підлокітника — немов подав знак. За мить слуга зник у боковому проході.
Будинок Елі. Ніч.
Слуга йшов швидко, тримаючись тіні. На перехресті озирнувся, постояв кілька ударів серця і знову рушив. З центральної вулиці звернув у темний провулок. Зупинився в ніші між кам’яними стінами, перевірив, чи нема хвоста, підняв каптур вище на очі.
Це був звичайний будинок. Вузький ґанок. Зачинені віконниці. Жодних знаків. Слуга штовхнув двері, прослизнув усередину й тихо причинив їх за собою. Усередині було чисто, туман не проходив далі. Над внутрішнім одвірком тліла руна. М’яке світло дрижало на балці.
На вході до внутрішньої кімнати стояли двоє в однакових масках. Повернув за ріг і мало не врізався в них; здригнувся — не очікукав. Спершу силуети здалися страхітливими, та обидва були низькі на зріст. Рухи пружні. Плечі вузькі. Виглядали водночас загрозливо і трохи смішно.
Обидва заговорили в один голос:
— Пароль або назад у туман!
Кімната намісника. Ніч.
Намісник зачинив двері ліктем. У кімнаті пахло воском і пилом. На столі лежали звіти, перо ще блищало чорнилом. Віконниці були зачинені. Під килимом скрипнула дошка.
— Гарна історія, — сказав голос із темряви.
Намісник рвучко обернувся. Біля шафи стояв чоловік у темному — один із тих п’ятьох, кого бачили в тронній залі: фіолетовий плащ, темна сталь під ним, маска без рис із вузькими щілинами для очей.
— Хто ви? Як ви сюди потрапили? — намісник відступив до столу.
— Історія про туман і чудовиськ, — продовжив незнайомець. — Гарна. Але я в неї не вірю.
Намісник стис перо так, що хруснуло. На губах виступила суха усмішка.
— Це правда, — він витер піт з чола рукавом. — Місто задихається. Ми робимо все, що можемо.
— Та невже? — прошепотів убивця.
Він підняв долоню. Шепіт зібрався в слова. Повітря потемніло. На підлозі під ногами намісника проступив темний знак. Коліна підломилися. Він упав на килим і схопився за груди. З рота вирвався стогін.
— Вдихни, — тихо сказав убивця.
Чорна тінь потягнулась із грудей намісника до долоні незнайомця. Очі намісника почорніли від зіниць до білків. Пальці задрижали.
— А тепер розповідай правду, — прошепотів убивця.
— Це… ширма, — видихнув намісник. Голос став чужим. — Щоб не платити податки. Щоб не вести провізію в Аден. Люди бояться. Каравани не йдуть. Ми тримаємо місто та склади. Люди в місті про це знають, тому носять маски, щоб не вдихати. Це повітря спотворює реальність: голоси, тіні, очі в лісі.
— Продовжуй.
— Ельфійка прийшла кілька місяців тому. Сказала, що надасть захист. Але це неважливо… Ви всі скоро помрете. Капітан уже мертвий.
Шепіт стих. Темний знак зник із підлоги. Намісник завмер — ще пауза в один подих. Потім він повільно осунувся набік.
Будинок Елі. Ніч.
Слуга не відвів очей від двох у масках. Ледь нахилив голову.
— Тоді спочинете вічним сном, — прошепотів спокійно.
Він ступив уперед і пройшов поміж них, ніби крізь завісу. Вони розступилися мовчки.
Світло змінилося. Усередині було тепло і ясно. Стеля висока. Білі тканини спадали хвилями. На підвіконні — мисочки з водою і віттям вересу. Повітря пахло м’ятою й молоком. Руна під балкою світилася м’яко, як вуглик у глечику.
— Елі, чому вони ще не сплять? — слуга спинився на порозі світлої кімнати.
На килимі, поруч із низьким столиком, сиділа Елі. Вона не підвелася, тільки поклала долоню на книгу. Очі усміхнулися.
— Мабуть, теж хочуть знати, хто наші гості з дороги, як і я.
За спиною слуги дві фігури тихо зняли маски. Це були юні діти, погляди вперті. Один наморщив ніс, другий скосив очі на рунy.
— Знову не здригнувся, — пробурмотів перший.
— І пароль не назвав, — відгукнувся другий. — Хоч би раз підіграв...
— Досить, — м’яко сказала Елі. — Ідіть спати, ніч на дворі.
Вони зітхнули синхронно й вийшли з кімнати, поставивши маски на поличку.
Елі підвела погляд на слугу.
— Тож хто наші гості?
Слуга схилився й коротко прошепотів відповідь.
— Я почула, — ще тихіше сказала Елі. — Далі я.
Він уклонився і рушив до виходу. Проходячи під рунним світлом, відчув коротке тепло на шкірі, наче доторк долонею. Двері за ним тихо стали.
Надворі туман знову згустився. Слуга швидко пішов провулком, не озираючись. На протилежному боці, між двома водостоками, завмерла постать у темному плащі. Тінь від лиця падала глибоко. Вона провела поглядом слугу, відзначила напрямок і розчинилася в пітьмі.
Земля Каторжників. Ніч.
Туман тримався низько. Провідник ішов попереду і ховав очі. Капітан вів загін крізь темний ліс, де вітер не шелестів, а шипів.
Вони вийшли на просвіток. Попереду стояли дерева з покрученими стовбурами. На гіллі гойдалися висохлі тіла. На відстані виднівся кам’яний курган. Біля плоскої плити, схожої на вівтар, на колінах сиділа фігура у білому плащі. Плащ звисав, як крила костистого птаха. Обличчя бліде, мов кістка.
— Там, — прошипів провідник і показав рукою. Побачивши білий плащ, зірвався з місця і кинувся тікати назад у туман.
— Щити. Спис до ноги, — сказав капітан. Воїни стали півколом і повільно рушили вперед.
Фігура підвелася. Голос був тихий, але чистий:
— Я чекала на вас, капітане.
Віття скрипнуло. Дерева ожили. Корені потяглися, як змії. Чорні листки сипали пил, що холодив шкіру. Один гвардієць сіпнувся і окам’янів поглядом. Другий упав на коліно, пальці не слухались. Третій зламав спис об кору і відступив.
— Тримати стрій, назад, відходимо, — кринув капітан. Вони відступали крок за кроком. Коло дерев змикалося за ними і відступати вже було нікуди.
— Кажуть, ви відданий слуга імператора, — сказала Елі.
— Ми всі слуги, — відповів капітан. — Інакше нас би тут не було.
— Ні. Ні, ви тут сам, — прошепотіла вона.
Елі торкнулася пальцями землі і проказала заклинання. Сон ліг важкою хвилею. Броня дзенькнула об камінь. Вояки поснули там, де стояли. На ногах залишився лише капітан.
— Цікаво дивитися на вівцю, що вважає себе вовком, — сказав він і підняв меч.
Елі здригнулася. Її очі спалахнули. Повітря навколо заворушилося, ніби від жару.
З темних місць, де туман тримався густіше, вийшли п’ятеро. Ті самі — фіолетові плащі, темна сталь, маски без рис. Вони стали довкола, наче пелюстки кола.
Один підніс долоню. Те саме шіпуче закляття. Земля під ногами Елі почорніла, на ній проступив знак. Коліна підсіклися. З грудей вирвався стогін, з рота — холодний подих. Сила потяглася з неї тонкою тінню.
Тоді пітьма, що лежала під деревами, ніби ожила. З’явилися тіні — прудкі, як клинки. Вони вдарили раз, другий, третій. Маски лягли в траву. Плащі впали. П’ятеро зникали один за одним, як згаслі свічки.
Елі підвела голову, важко дихаючи і ніжно прошепотіла:
— Мама, казала, що ти — Єдиноріг…
Тіні збіглися в одне. Над плитою постала істота зі світла і ночі. Синій єдиноріг, прозорий, як полум’я в холоді. Грива світилася. На ріг лягав блиск червоного місяця.
— Вражає, — озвався голос позаду.
Елі обернулася. Єдиноріг рвонув на голос. У тумані стояв тей самий маг у чорному плащі. Він скрестив руки і прошепотів заклинання. Єдинорог спалахнув, повітря склалося в хвилю.
Коли дим осів, ні єдинорога, ні Елі, ні мага вже не було. Капітан стояв сам посеред сплячих. На небі горів червоний місяць.
Arhangel_1 отреагировал на сообщение в теме:
[Конкурс] Праздник Хэллоуина: ночь страшных историй / [Contest] Halloween Celebration: Night of Scary Stories
Arhangel_1 отреагировал на сообщение в теме:
Praktic, збираю свій пак у клані Ukraine
